— Та то тобі приснилось, мабуть, як ти заснув із перепою…
Під регіт Омелько ще раз дивиться на натовп, що не розуміє його чуття, й каже отаманові:
— Не хочу з ними балакати. А добра самогонка в Палажки! Та й молодиця чепурненька… Треба буде її вбити…
Він поклав шапку на стіл, закинув оселедець за вухо і схилився спати.
|
|
Два козаки підвели до отамана молодого хлопця в селянській одежі.
— Оце, — промовив один хлопцеві, показуючи очима на отамана.
— До нас? — запитав отаман, оглянувши хлопця.
— Еге ж, — несміливо прошепотів той.
— А чого ти йдеш до нас? — суворо запитав далі отаман.
Хлопець поволі підвів голову, глянув лицем на отамана і знову схилив її.
— Хочу, — тихо відповів.
— Добре, — сказав отаман: — чом же ти голову хилиш? Дивись на мене.
Хлопець підвів свої чорні великі очі й напружено дивився на отамана. Той оглядав його безвусе обличчя з рівними виточеними рисами, прямим носом і високим чолом, над яким кучерявилось пухливе волосся.
— Так, — казав далі отаман, любуючися з його краси: — а чи знаєш ти, що ми повісимо тебе, як ти вкрадеш що в козака, чи селянина.
Ввесь натовп у хаті стояв нерухомо й тихо. Всі слухали, що каже отаман, і, дивились на ніжне, незапорошене негодами обличчя хлопця. Важко лягали на нього зосереджені погляди, й він почував, що зовсім голий стоїть перед людьми.
— Знаю, — відповів він голосніше.
— А чи знаєш ти, — поволі провадив отаман, ніби вкладаючи слова просто хлопцеві в душу, — що як спіймають вороги, то ласки не буде.
