Весняна вода добре таки пожувала гатку. Їздити через річку не можна було.
Дід Охван прийшов подивитись і був дуже невдоволений з річки.
— Рибини путньої не впіймаєш, а й собі набундючилась…
Проте він гадав, що вода занесе з Дніпра чималеньких головнів, тим то треба було зазадалегоди готувати ятері.
Прокіп Лісовий з сином Тарасом возили землю, щоб одбудувати гатку. Прокопові треба було возити зерно до млина, а сплюндрована гатка стояла на перешкоді.
— Магайбі, — привітався дід Охван.
— Спасибі, — відповів Прокіп.
Дід постановив, що немає кращого місця на ятері, як проти Тимченкового городу, і поплентався додому.
Поки скидали з брички землю, Прокіп упрів так, що розстібну в комір сорочки. Він окинув оком гатку: не менше, як іще три брички доведеться привезти.
Прокіп устромив лопату в землю і трохи поправив шлейки на конях. Тарас і собі перестав скидати й тихим поглядом гуляв по річці.
— Ґаву яку побачив, чи теж заморився? — спитав Прокіп.
