волю братові, а самого пана пустив голого.
— Ото — каже — не обігруй людей вдруге.
Далі признався й до середульшого брата. Дав йому коня й зброю, а за жінку середульшу панну. Всі гуртом поїхали вони далі.
Стали вони доїздити уже до своєї домівки. Чим ближче було додому, тим сумніші ставали два старші брати. Ідуть вони рядком, та й журяться; як їм тепер до-дому показатись. Найменшого брата всі хвалитимуть, а з їх будуть сміятись, що програлись в карти.
Намовились вони згубити свого найменшого брата. Свиснули на коней; вітром понеслися вперед. Як одїхали далеченько, злізли з коней, почали копати яму. Викопали вони глибоку яму, закрили її буркою, сами сіли по боках, та й ждуть.
А менший княженко, оглядівшися, що немає братів, рвонув стременами й подався їх доганять.
Тільки він до їх підїхав, вони й кажуть
— Злазь, братіку, з коня та спочинеш з нами отут на бурці.
