— Постав, князю, під дверима наймита, хай підслухає, про що будуть вони розмовляти. Князь так і зробив.
Взяв наймит двох смажених баранів і поніс їм їсти, а як назад вертався, став за дверима та й слухає. Чує — один брат і каже:
— Чого воно ці барани, та не однакові? — Один худий який, а другий — ситий. Хиба-ж не на одній паші кохалися вони; не одну воду пили?
А другий і каже:
— Кохалися вони на одній паші і одну воду пили, та не одні мабуть думки мали. От хоч-би й ми: і їсти й пити в нас всього доволі, а ми журимся, та марнієм, що не знаєм, де знайти нам тих трьох панн.
Пішов наймит і переказав князеві, що чув. Тоді князь подумав, що пора йому синів женити. Покликав їх та й каже:
— Всі ви три на порі вже стали. Сідлайте вороні коні, та й їдте шукати на світі кажний своєї пари. А я боронити не буду.
Першим виряжають найстаршого. Дав йому батько на дорогу трьох ослів і по мішку червінців на кожному. Послав з ним трьох товаришів.
Їдуть вони та й їдуть, бачать — перед ними дорога на три шляхи розійшлася.
