як княженки розстріляли в неї на плечі глек з водою, а мати нічого не каже їй, та дає другий. Набрала дівчина вдруге води. Іде. Княженки побачили, знову стріляли, та й знову розбили. Заплакала дівчина, та й пішла до дому. Посилає її мати втретє по воду, дає їй новий глек, та й навчає: „коли вони й тепер стрілятимуть, то скажи їм отак: то не слава лицарям, що вони глеки бють у бідної дівчини. Єсть на світі три сестри, три довічні панни. Як ви їх добудете — так то й буде ваша слава“.
Набрала дівчина знову води, несе. Княженки побачили, знову розстріляли глек. Тоді дівчина повернулась до них, та й каже:
— То не слава лицарям, що вони бють глеки у бідної дівчини. Єсть на світі три сестри, три довічні панни. Як ви їх добудете, так ото буде ваша слава. — Сказала та й пішла. Засмутились три княженки, загадались: що то за довічні панни і де їх шукати. Зачинились в кімнаті, не пють не їдять, все думають; — аж помарніли. Журиться й старий князь — не знає, що це подіялось з його синами. Хотів роспитати, так вони не кажуть. Став князь старих людей питати, а старі люде й порадили:
