Стояли та на столі всякі страви й напитки: скільки не їж, скільки не пий, то й не позначається. Почала я жити в тій кімнаті. Спершу ходили до неї сім велетнів — людоїдів. Тоді я витягла з свого черевика один цвяшок і прибила ним камяний стовп. З того часу велетні не могли вже зрушити стовпа й перестали ходити. Сім років прожила я в тій кімнаті і добре було мені там. Політаю, було, по світу, та й знову повертаюся до кімнати. Коли приходять знову сім велетнів-людоїдів і приводять з собою якогось чоловіка. А той чоловік і каже:
Чи то-ж даром мене
Батько-мати кохали,
Оленячим мозком годували!
Потім взяв, та й підняв той камяний стовп. Я шурхнула в двері і втекла непомітно, тільки один черевик золотий спав з моєї ноги, проте мені нічого того не шкода. Одного божається мені — ще раз побачити того доброго молодця.
Почала розказувати середульша сестра.
— Літаючи по світу, вгляділа я в одного князя молодого сина. Молодий княженко був такий хорошун, що я полюбила його. Щоб вільно було нам кохатися з ним, я наслала
