Сторінка:Васильченко С. Левень (1918).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

раблем чужий чоловік. Я гукнула, щоб він вертався назад, а він проситься переплисти тільки туди. Я пропустила його і звеліла назад не повертатись. Бачу, а він пливе назад, харчі та одежу перевозить стрільцям. Хотіла я потопити його з кораблем, та й не подолала. Тільки хотіла його вхопити, він як крикне:

Чи то ж даром мене
Батько-мати кохали,
Оленячим мозком годували!

та як схопив мене за руку — на велику силу вирвалась од нього. А перстень свій у руці в нього оставила.

Не шкода вже мені тих жартів, бо й сама я хотіла покинути їх. Коли-б мені тільки побачити того молодця.

Тоді найстарша сестра й каже:

— Бачу я, що всі ми три сестри, три довічні панни полюбили одного молодця. Давайте думати-гадати, як-би знайти його.

Левень все це вислухав, стоячи за дверима, потім вийняв перстень, що зняв з найменшої сестри, та й покотив стиха з-під