Тоді Левень і каже:
— Дозвольтеся вже прислужуся вам! — встав та й іде до казана. А йдучи обпірається об велетнів та й стогне, жаліється, що ноги натомив. Як обіпреться об чиє плаче, то воно й хрусне, візьметься за руку — рука трісне, за вязи — вязи поверне. Поки дійшов до казана, то й усім що-небудь пошкодив. Став перед казаном та й дивується, що великий такий; а далі й примовляє:
Чи то-ж даром мене
Батько мати кохали.
Оленячим мозком годували!
— Схопив однією рукою того казана, зняв із огню. Потім сів та й вечеряє, а вечеряючи й велетнів шанує: обгризе костомаху, та й гріє нею то одного, то другого по чим видно.
— Вечеряйте, — каже, — вражі сини, та моєму батькові дякуйте.
Старший велетень подивився на нього, та й каже:
— Оттакого чоловіка нам було треба.
Потім до нього:
— Послужи нам, чоловіче добрий, то й ми тобі в пригоді станемо.
— А як же маю вам я послужити? — питає Левень.
