між вами. (Сідає). Ох… чи то пак: „Гоп!“ а не ох! (Сміються). А то на улицю вийшов та й стогне. (Виймає тютюн, закурює). Знаєш, що я надумав, Константин Мартиновичу, давай оце ми тебе оженимо. Я тобі висватаю панянку, що весела, а що красива, то другої такої не знайдеш, тільки треба добре дивитись, щоб другого тижня не втекла.
Кость. Де-ж це ви таку назнали?
Горпина (за лісою). Дядьку Тихоне, знайдіть мені жениха. (Регіт).
Тихон. Бач, вона сама обізветься, коли треба.
Настя. Горпино, перелазь до нас.
Пріся (Встає). Ні, я бачу тут швидко не розійдуться. Прощавайте! Так ви проведете мене, Костю?
Тихон. Домівка не втече. Нам ось тут Груняша заспівають якої-небудь веселенької.
Настя. І чого ви рветесь так — ми вас гуртом проведем. (Пріся спиняється оддалік, слідкує за гульнею).
Горпина (перелізши). А у вас тут весело.
Кость. Знаєте, Груню, он дядько Тихон жалілись що через вас мусять душу свою загубити.
Горпина. Хто? Оцей дядько? Такий бородатий, та страшний?
Тихон. Дивись — чи не спокуса?
Горпина. Чуб, як куделиця, а брови, як вовна… Куди він годиться? — А ну-ж, дядьку, хоч моргніть — побачимо що з вас за козак.
