Тихон. (Поволі кладе набік люльку, встає). Ех, прости, Боже, гріха! (Несподівано ловить Горпину, обнімає за стан).
Горпина (Пручається, верещить). Тихоне, їй Богу — жінці скажу! Пустіть! (Виривається. Регіт).
Тихон. Отак у нас колись гуляли, Мартиновичу, а то звольте, та позвольте… (Сміх).
Настя. (Прохаючи очима). Прісю! Та ідіть, посидьте ще.
Тихон. (До Прісі). А ви, тітко, справді чого боїтеся? — Ідить до гурту — більше буде.
Пріся. Цю тітку давно вже-б пора ломакою звідсіль погнати. (Вертається до гурту).
Горпина. (Осміхаючись, жартівливо). Дядьку, так знайдете мені жениха? Скажіть, що я умію танцювати. (Хватає Тихона за руки, тягне, пританцьовує).
Ай ти, дядьку Мусію,
Чи ти бачив чудасію…
Тихон. Воно такі й правда: такої чудасії ще й не бачив… Аж утомився.
Кость. Звязались, дядьку, — тепер може б і одчепиться раді, так не одчіплюється.
Максим. (Непомітно підійшов до гурту). Еге-е! — Я й не туди, що тут у нас гульня аж гуде.
Всі. Максим?!
— От і Максим прийшов!
