— Тепер можна буде й заспівать!
Горпина (В шумкому жарті). Максиме, як я скучила вже за вами! Де-ж це ви барились так довго?
Максим. Дивіться — дивіться, як розгулялась наша Груня! Розчервонілась, як півонія. Що це з вами?
Горпина. Це-ж я зрадощів — що вас дождалась, Хиба ж ви не знали, що я вас так люблю, так люблю, що як побачу…
Максим. Ви ж моє щастя золотеє. (Цілує).
Горпина (Зразу умовкла, вирвалась). Максиме Сильвестровичу, як вам не сором.
Максим. Груню, ви образились? Не сердіться, я й сам не знаю, як воно сталося.
Горпина. Як я сердиться не вмію, то всяке обнімає мене, всяке цілує, хоче насміятись надо мною. (Затуляє очі хусткою). Немов уже справді я така…
Всі (Розважають). Бог з вами, Груню, що ви вигадали? Ніхто не думав вас ображать. Так вийшло
Максим. Ну годі, Груню! Я більш не буду! Вибачте на цей раз. Ну, вашу руку!
Груня. (Зітхає, потім махнула рукою). Е, та Бог з вами… (Зразу повесілівши).
Колихала мене мама,
Та й казала: люлі,
Як виростеш, моя доню,
Давай хлопцям дулі.
(Загальний сміх).
Тихон. Що ти вдієш з такою дівчиною. (Тим часом Максим помічає Прісю, підходить до неї. Пріся затуляється хусткою).
