Максим. А ви чия будете, дівчино?
(Всі змовкають, притаївши сміх, слідкують за ними).
Настя. Це Рухимова нова наймичка з хуторів.
Максим. (Сідає коло неї). А як вас зовуть, дівчино? (Пріся затуляється щильніше). А яка в неї ручка біленька? (Пріся вириває руку). Е, та це чиясь дика. (Помітивши, що на їх всі звертають увагу). Ну, а ви чого всі витрищились на нас? — робіть своє діло, а ми по-простому поговоримо з дівчиною. (Горпина, одвівши Костя щось питає в нього, показуючи очима на Прісю. Той одповідає). Чи у вас на хуторі усіх такі ручки? Чого-ж ви мовчите? Ну дай же, хоч подивлюсь на вас — чого ви соромитесь? (Силою одгортає хустку, злякано підскакує). Ой, матінько!… Пріся! (Дружний сміх).
Пріся. Так ви он який!.. А я думала, що ви тільки философствовать умієте!
Тихон (хитає головою) Ех… (Махнув рукою й пішов).
Кость. Ну і як ото воно, як обнімаєш святу черницю?
Максим. Злякався, аж руки похололи (Радісно). Звідкіль ви тут узялися, Прісю? Прямо собі не вірю! Може це сниться?
Пріся. О, завели вже… Шкода тільки, що слухати ніколи. Ну, добре, що я таки вас дождалася — хотіла вже йти не попращавшись.