Десь здаля починають заспівувать півні. Молодь коло комори розбилась на два гуртки: долі — Кость, Настуня і Горпина, на ганку сидять Максим з Прісею. У останніх інтимна, тиха розмова. Місячно. Після півнів зразу було заворушились, де-хто пробував устать, і знову сідав. Чути десь знову регіт, пісню „Час до дому час“! але слабіший, ніж перший раз. Заляскали сонно зо дві клепачки і зразу змовкли. Через улицю перегукуються ті ж дівчата.
— Христе?
— Гов — гов?
— Ти ще не пішла?
— Іду — їду! (Тріщить ліса).
Парубочий голос: Прощавай, Христе. (Маленька пауза). Христе, Христе! — Ось вернись на одну часинку. Одно тільки слово скажу.
— Я вже знаю, яке те одно слово. Ну кажи, та швидче.
(Знову тріщить ліса).
Пріся і Максим встають, прощаються і знову говорять.
Кость. „Гарбуз“! (Раптом, хто сидів, із сміхом схоплюється). Ну, Прісю, підемо, чи може ще одних півнів досидемо?
Пріся. (Коротко). Зараз. (Потім знову щось доказує Максимові).
