Цю сторінку схвалено
Тільки світи миленькому,
Як іде до дому.
Максим. Це Марко. (Пауза). Єй-же-єй Марко! (Збиваються в гурт, слухають). З відкіль-же це він?
(Максим і Пріся стиха, лагідно розмовляють).
2.
Десь зовсім ріденько почали й зразу затихли: „Час до дому“! Мов крізь сон обізвалась клепачка і змовкла.
Голос через улицю: Христе? Христе? (Пауза). Ой леле — Христя вже пішла, а я ще сижу.
— Я зараз, зараз! (Всі слухають, сміються).
(Пісня, увірвалась, стало тихо. Стемніло, ходять химерні тіні).
Горпина. Як тихо стало… Мені аж страшно чогось іти.
Кость. А дивіться — справді якось немов сумно стало… Оце саме, мабуть, всяка мара заворушилась.
Максим (лякає). Дивіться, дивіться: он щось з—під комори лізе…
(Дівчата полохаються, збиваються до тісного гурту).
Горпина. Не лякайте, а то мені страшно додому йти.
