Кость. Чуєте — щось немов скаучить? (Слухають). Хтось у гурті подає якісь згуки, полохаються.
Горпина. Щось хвака за коморою!
Настуня. А мені аж нічогісінько не страшно, ось зараз піду туди. (Іде бравуючи, із-за комори біжить, справді злякана). Ой!..
Всі. Що таке? що?..
Настуня. Пан… там стоїть… такий!
Всі. Де, який пан? А ну ходім. (Ідуть тісним гуртом. Тримаючись один за другого. З темного кутка виходить Тихон, утиканий зірками).
Тихон. (Робленим голосом). Я пан Іван, над всіми скарбами пан… За те, що ви не спали, мого добра доглядали, приніс вам рощот! (Сіє зразу з приполу блискучими трухляками! Всі з реготом кидаються в ростіч, збирають блістки).
Тихон. На що багатий, тим і плачу, не здивуйте.
Кость. Нічого, яка робота, така й заплата.
Горпина. Що воно? що воно таке?
Максим. Збирай: це Тихонові червінці.
Це Тихонові, зорі…
(Збирають в траві, милуються).
Горпина. Як же ви нас налякали, дядьку! (Збираються коло Тихона, розглядають його). Дивіться яке страшне.
Тихон. Це колись було, як я ще парубкував…
Максим. Дядьку Тихоне, а ну розкажіть, як ви впіймали колись відьму.
