Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Велетень і каже:

— Єсть на світі дочка в Сонця, красуня Акулян; як через рік приведеш ти до мене ту красуню, тоді не буду тебе їсти.

— Добре, — каже, — піду.

Вийшов од нього, та й пішов, куди очі бачать.

 
***

Вийшов він на шлях, та й журиться, де йому шукати тієї красуні Акулян. Дивиться — назустріч йому їде якийсь лицарь. Кінь під ним, як сокіл, зброя сяє і сам молодий та хороший. Поздоровкався він до Побратима, та й питає:

— Куди йдеш, чоловіче добрий?

А Побратим:

— Питай ти мене, коли я й сам не знаю. — Потім і розказав йому, хто він і що йому треба зробити.

Послухав його лицарь, а далі й каже:

— Тяжко знайти ту красуню Акулян, і самому тобі ніколи її не добути. Потоваришуємо з тобою, та вкупі поїдемо — я допоможу тобі.

Глянув на нього Побратим, та й каже:

— Як же мені потоваришувати з тобою, коли ти багатий, а я бідний, ти будеш конем їхати, а мені не зійти з тобою пішому.

— Помиримося, — каже, — а як будеш мене слухатись, то й у тебе все буде.

Потоваришували.