Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
***

Один конем їде, другий іде піший. Тоді перший сідає на коня, а той іде піший. Так і міняються. Дивляться — сидять пастухи. Лицарь і каже.

— Зараз будеш мати і коня й рушницю, та ще й одежу. В їх цього багато, то вони й жалкувати не будуть.

— Як же це буде? — питає Побратим.

Лицарь і каже:

— Я перекинусь в дорогого собаку та й буду бігти за тобою. Пастухи люблять добрих собак і будуть купувати в тебе. То ти й візьмеш за нього коня, рушницю й одежу. А як будеш вибірати коня, то роби так: стань оддалік, та й клич з табуна: сюк-сюк-сюк… Який вийде до тебе, того й бери.

Так і зробили. Їде Побратим конем, а за ним біжить дорогою собака. Побачили пастухи того собаку, задивились:

— От, — кажуть, — коли б нам такого собаку! — Тоді й кажуть до Побратима:

— Чи не продав би ти нам твого собаку?

— Продам, — каже.

— Що візьмеш?

— Дайте коня, та рушницю, та дайте у віщо одягтися.

Пастухи зраділи:

— Бери, скілько хочеш, бо такого добра в нас багато.

— Мені багато не треба, — каже.

Дали йому пастухи рушницю, дали одежу.

— А коня, — кажуть, — сам вибірай.

Став Побратим проти табуна, та й кличе: сюк-сюк-сюк…

Дивиться: кульгає з табуна шкапа, погана-препогана.