„Здохне вона тобі, щоб я її взяв“, — подумав Побратим, та й погнав її назад. Потім знову: — сюк-сюк-сюк… Дивиться знову — та ж таки шкапа суне з табуна. Нічого робити, взяв її з собою, поїхав. А собака зостався в пастухів. Вночі, як пастухи спали, прийшли злодії, щоб покрасти коней. Собака почав гавкать, та й розбудив пастухів. Тоді злодії повтікали. А собака за ними, погнав їх, та й погнав, та й погнав.
Тільки його й бачили пастухи.
А Побратим поїхав собі один. Коли догоняє його собака. Добіг ближче та й знову перекинувся в лицаря.
— А що, — питає, — виміняв все, що треба?
— Виміняв, — каже, — тільки кінь дуже поганий попався.
— Е, — каже лицарь, — то ти його ще не знаєш — ось сідай на нього.
Сів Побратим на тую шкапу, а лицарь її пліткою лясь-лясь! під Побратимом забасував кінь, як диво, що й не знайти кращого
Їдуть вони та й їдуть. Захотіли їсти.
— Добре б було, — каже Побратим, — розжитись на що, та попоїсти. Тільки ж за що його розжитися, як грошей кат-ма.
— Нетреба грошей, — одказує Лицарь, — розживемося й так.
Їдуть далі — коли чабани баранів стережуть.
Тоді лицарь і каже:
— Я перекинуся в дорогу рушницю, а ти за ту рушницю виміняй у них барана.
