Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/20

А той і каже:

— Та тут у нас такий клопіт, такий клопіт! Сонце видає свою дочку красуню Акулян. Завтра весілля, а їй і досі ніяк не доберуть черевиків по нозі. Сонце наказав нам, щоб до світа були черевики, хоч із землі.

— Так оце не знаємо що й робити, де вже їй тих черевиків шукати. — Сказав та й пішов.

Тоді Лицарь і каже:

— До ранку ми ще придумаємо що-небудь, а тепер ляжемо спати.

Лягли вони спати під золотим палацом, а Лицарь і каже:

— Коли б нам ранку не проспати: як прокинешся раніше мене, то збудиш.

Прокидається серед ночі Побратим, підняв голову — немов розвидняється. Тоді він до Лицаря стиха:

— Товаришу, вставаймо, бо світає.