їй прорити збоку дірку до його труни, щоб можна було рукою дістати. Я ляжу на ніч в тій ямі, а завтра вранці сина твого виведу з могили живого. А коли збрешу, то завтра що схочеш, те й зробиш зо мною.
Подумав князь, та й каже до слуг:
— Що ж, вбити його ми й завтра встигнемо, а тепер зробіть так, як він каже.
Викопали слуги яму поруч з могилою князевого сина продовбали в тій ямі збоку дірку до його домовини, впустили туди на ніч Левня. А щоб не втік — зверху дошками забили. Лежить Левень в ямі та й жде. Коли ось опівночи бачить він в дірку, що видовбали збоку, — а в могилі княженковій так щось і осіяло. Дивиться, а то прилетіла панна, така хороша, що аж сяє од неї. Зняла вона з голови у себе шовкову шаль, і стиха вдарила нею по плечі мертвого. Княженко зразу розплющив очі, та й устав, такий молодий та гарний, немов він не вмирав. Сіли вони рядком, обнялися, та й розмовляють любенько. А Левень тихенько просунув руку в дірку — та відразу за шовкову шаль. Рванулася панна, стрепенулась, полинула з могили, а шовкова шаль осталася в руці у Левня.
Молодий Княженко як сидів живий, так уже й остався.
Тільки почало сходити сонце, приходить князь із своїми слугами до могили. А Левень уже гукає, щоб могилу швидче розкривали та його з молодим княженком пускали на волю.
Як побачив старий князь, що син його живий, то зрадів так, що й не сказати. Звелів він зробити великий бенкет. Наїхало на той бенкет багато гостей і з близьких і з далеких країв і бенкетували вони сім днів і сім ночей. А як мали гості розїздитись, старий князь скликав їх до гурту, і розказав їм
