— Добридень!
— Здорові!
— Як ви зайшли сюди?
— Як зайшли, то зайшли. Ми вас не питаємо, то й вам не скажемо.
— Чим ви живете?
— Живемо ми тим, що добудемо хоч одно зерно пшенишне, та й годуємося ним. Ми з того зерна вміємо наробити всяких страв і напитків, скілько забажаєм, то вони в нас ніколи й не переводяться.
— Навчіть і мого товариша!
— А що даси?
— Мішок червінців.
— Добре, кажуть.
Оддав в науку до тих людей Княженко другого свого товариша, мішок червінців, а з одним товаришем поїхав далі.
Їдуть та й їдуть, а ліс ще темніший, ще густіший. Аж бачать сидить третій гурток людей.
— Добридень!
— Здорові!
— Як ви зайшли сюди?
— Ми давно живемо тут.
— А чим же ви живете, що не вміраєте з голоду?
— А живемо ми без всякої їжи.
— Хіба ж можна? — питає.
— Нам можна, бо ми вміємо оживляти мертвого. Коли хто вмре не ївши, ми так зробимо, що він оживе знову.
