Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/46/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A1._%D0%9E%D1%81%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B8_%281919%29_-_62.jpg/250px-%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%A1._%D0%9E%D1%81%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B8_%281919%29_-_62.jpg)
— Нате вам мішок червінців, та навчіть цьому мого товариша.
— Добре, — кажуть.
Оддав Княженко й третього свого товариша в науку, оддав останній мішок з червінцями, а далі поїхав сам.
***
Їде він та й їде, а лісу й кінця немає. Вже не стало чого їсти, а краю все немає. Проїхав голодний ще девять днів, на десятий знесилів, став з коня хилитись. — Це вже треба мені вмирати — подумав він! зліз з коня, пустив його на волю, а сам ліг під дубом, підмостивши сідельце в голови. Ліг, укрився буркою, та й дожидає смерти.
А над гаєм три анголи летіли, та й сіли спочити на дубові. Сіли, розмовляють стиха. Один каже:
— Шкода цього юнака, що під дубом