Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/62

— Нате вам мішок червінців, та навчіть цьому мого товариша.

— Добре, — кажуть.

Оддав Княженко й третього свого товариша в науку, оддав останній мішок з червінцями, а далі поїхав сам.

*^**

Їде він та й їде, а лісу й кінця немає. Вже не стало чого їсти, а краю все немає. Проїхав голодний ще девять днів, на десятий знесилів, став з коня хилитись. — Це вже треба мені вмирати — подумав він! зліз з коня, пустив його на волю, а сам ліг під дубом, підмостивши сідельце в голови. Ліг, укрився буркою, та й дожидає смерти.

А над гаєм три анголи летіли, та й сіли спочити на дубові. Сіли, розмовляють стиха. Один каже:

— Шкода цього юнака, що під дубом