— Чию це ви худобу пасете?
— Це худоба Чорного Орла, — одказують.
Хлопець зрадів та й прохає:
— Розкажіть мені, як дійти до нього.
— Добре, — кажуть, — переночуй з нами, а завтра ми тобі розкажемо.
Хлопець остався.
Бачить, а чабани ріжуть баранів, скотину бють на мясо.
— Нащо це ви? — питає.
— Будемо тебе шанувати.
— То навіщо ж такого багато?
— Це вже такий звичай у Чорного Орла: коли трапиться до нього гість, то нічого не жалує для нього. Так і нам наказав робити.
Повечеряли добре, полягали спати, а вранці повставали та й стали виряжати хлопця до Чорного Орла.
— Як підеш ти, — кажуть вони, — то не звертай з дороги, йди прямо та й прямо. Побачиш муровані стіни та залізну браму — там і живе Чорний Орел. Тільки так не пройти до нього: на його подвірї багато собак лютих, то щоб не розірвали. Ми зробимо так: обкладемо тебе мясом, а зверху обгорнемо в овечу шкуру. Собаки нападуть на тебе, обірвуть шкуру, похватають мясо, а ти тікай тоді мерщій в орлів будинок.
— Та ще скажемо тобі от що: як підійдеш до залізної брами, то скажи — не забудь „добри-день! а то брама не розчиниться.
Подякував хлопець чабанам, та й пішов.
