Ціле море спогадів налинуло до мене, один одного попережаючи. Що ближче став я підходити до його, то ясніше вирізувався він перед моїми очима. І от увижається мені став під крилом чудової літньої ночи, коли, після пекельної спеки й куряви, дихне, бувало, холодком і на прояснілому небі із-за Собачих Ярів підійметься спеціяльно Свиняче-Гребельський, червоний-червоний, немов вийшов тільки що з тієї парні, що стоїть у Собачому Яру, здоровенний, як макуха, місяць… Ой… що-ж то за картина змалюється тоді перед очима!.. Коли-б ви вийшли разом з нашою молоддю тої ночи на тихі про кохання розмови до ставу, коли-б ви побачили, як по середині ставу в перламутровій плівці, переливаючись усіма барвами радуги, бовтається поміж ряскою, аж вилискується, бліднолиций, то вам одразу — аж забажалось-би українського борщу.
І по той бік, і по другий бік ставу ростуть, аж шумлять, вище чоловічого зросту буйні бур'яни, а між ними на дикому привіллі шугають безмовно цілі ватаги собак…
Одначе, куди-ж далі?.. Став, здається, минув, уже бо замість того знайомого духу кізяка з м'ятою потягнуло чимсь иншим. А кругом — хоч-би-ж тобі в одній хаті блимнув огник, хоч-би де який поганенький лихтарчик — темно, як у льоху; стою, мов у якому лісі.
Лишилась знову тільки одна надія на свій ніс, бо до того-ж новий дух, що трохи нагадував застояні в шклянці фіялки, став здаватися мені теж не зовсім чужим. Чмихаю носом, дивлюся в якусь темну безодню, що навіть у
