сонця чоловіки в білих сорочках. Ліниві й веселі очи їхні щулились проти сонця, а мова гула спокійно й поважно.
Улицею повагом ішла ставна висока панна в шовковій сукні в квітчастому брилі. Далеко ясіло кохане та ніжне лице, мармурові неробочі руки. Де тільки дівчина проходила, між бабами та молодицями ставало тихо; всі так і впивалися в неї блискучими заздрими очима.
Одколи приїхала з Київа Мар'яна, у тихому закутку як рої загули. Мар'яна, що три роки тому вимандрувала до міста в найми у старій карсетині, вернулася такою пишною панною, що тільки впізнавали її по очах, — що визначався ними увесь її чорноокий рід. Гаряча мужицька краса, випещена й вичепурена в місті, тепер хвилювала в селі не тільки молодь, навіть жонатих.
В юрбі знялася розмова. Було чути:
— Що вже гарна, то гарна, вража дівчина. Гляньте — як картина!
— Така вона дівчина, як ти, Миколо, парубок — перебила його не втерпівши, молодиця з жіночого ряду, — скільки років товкла перини під боком у того, кат його знає копитана, чи полковника, та й досі, на неї тума, дівувати буде.
— Ну, як воно, там, чи молодиця, чи дівчина — я того не скажу, а тільки-б дивився, трясця його мамі, і очей би не зводив. Святили оце криницю: мира зійшлося — мабуть, з цілого міста. І скільки там не було отих паній, та ні одної-ж немає, щоб порівнялася з нашою Мар'яною. Мабуть на попа стільки не дивилися, як на неї. А стара Бондариха з Горілих хуто-
