— От вам і виховання. От вам і інститутка. — Ні, правда завжди буде правдою: яблучко не далеко одкотилось од яблуні… Ох…
Спинились, постояли і знову швидко закульгали.
— Ах ти-ж мерзьке дівчя… Ну-ну — бідкається здивована і гнівна. З алеї звернули на стежку поміж рясні клени, крізь клени було вже видно осяяний згори флігель — московський теремок, помальований та помережаний. В теремку було темно, а вікно з різнобарвними шибками було трохи одхилене.
— Це… будемо йти тихіше…
В кольорові шибки визирають потьмарені верховіття бузку, в кімнаті стоїть рожево-синява стума. На столику у фарфоровому, позлоченому зільничку — жмут темних, мов на уголь перегорілих рож… Дівоча постіль… Кошлатий килим на стіні… проти вікна виявляє себе з темряви у ясних фарбах малюнок голої в баговинні якоїсь русалки чи феї. Душѝть помалу крамними пахощами. В закутку на софі чітко помітно в білому поставу панни Наталі, — глибше за нею, мов її тінь, темний невиразний силует кучерявої голови юнака… Нижче — одна в одній дві руці — одна біла, до паперу рівна, друга — мусяжева.
Шепотіння, шелест, як той струмок, що туркоче без угаву десь за кущем. Крізь туркотняву вихвачуються сміливіше звуки людської мови і знову тонуть.
Вона раптово: Цс!..
Він: Що таке?..
180
