— Ні, не вирвешся! Не вирвешся! — навмисно як-найголосніше галасував у кущах уже охрипший економ.
У відповідь йому:
Лясь! Лясь! — Щось мішком повалилось додолу, гупнуло.
Кущі вирівнялись, примовкли, стоять у задирливій позі.
Шелестіли вже бур'яни десь у гущавині, захрустів під ногами сухий лом — затихло.
— Прибив, розбіяка, скалічив!.. — урочисто вигукував економ.
Підійшла княгиня.
— Що таке сталося? Він? Яшка?
— Він, шибеник, він, арештантюга. Ось…
Економ показав княгині Яковів козирок.
— Ну, то чого-ж кричати, чого людей ґвалтувати? — сердито казала княгиня. Взяла з його рук козирок, уважно розглядає.
„Угму“ — протягла вона похмуро. Далі з притиском:
— Ах ти-ж мерзотнику! Ах ти-ж гадино! Ось він тобі який, цей тихенький та святий.
Грубо:
— Щоб завтра-ж і духу його не було в економії. Чуєш?
— Слухаю, пані, — витираючи лице і ніс хусткою, невиразно, проте охоче сказав економ.
Княгиня повернулась і швидко покульгала у флігель з грізним, гнівним виглядом.
Всю ніч стояла заметушня у панських будинках. Світилося в одній кімнаті, потім десь у другій і гасилося. Врешті свічка засвітилася
183
