Дрімає місто в синьому світі, як заворожений город під прозорою водою. Не стенеться ніщо, не колихнеться. Зверху над деревами стоять в оболонках із срібного туману хрести на дзвіницях та церквах. Між тінями подекуди блимають огники в хатах, як світляки під кущами.
Місяць світить просторий майдан серед містечка, а по майдані німо, немов на екрані, ходять туди й назад по парі і низками міські панянки та їх кавалери.
Дві тіни одрізнились з рядів і повернули з майдану за ріг улиці.
Піднявши козирок на потилиці, швиденько й тихо ішли улицею двоє найдавніших на все містечко кавалерів: колишній прикажчик із мануфактурної крамниці Григорій Степанович Семенець і бувший пісьмоводитель Земського — Петро Митрович Макитра.
— Так отак, кажу, — буде краще — казав Макитра, — плюнемо ми на цих базарніх, хай вони собі пишаються та морочять, кого знають, а самі будемо слід топтати на кутки. Дівчата там як перемиті, прості, ніяких примх не знають… Посидимо десь на колодці, поспіваємо в гурті…
