— Чужа, бачте, дитина, та ще й сирота — то воно й не жаль.
— Молоде, дурне що йому: побіжить та з того жалю й заподіє собі щось: кому буде гріх?
О. Василь вертиться на місці, злодійкувато лупає очима:
— Нічого їй не станеться — вернеться.
— Та добре-ж то як вернеться, а як…
До гурту бігла Гнатиха. Зразу попа забули, всі до неї:
— Ну що, немає?
Бліда. Важко дихає:
— …Скриня одімкнена, вся її дівизна, книжки, папері — все порозкидане, а її немає. До криниці бігала, до ставу — не знайшла.
Ламає руки, благає, плаче.
— Ой рятуйте, люде, бо вже-ж вона одно надумала.
Примовкли.
— Шукай її тепер, коли їй одна дорога, а за нею десять…
Дід, — високий, суворий:
— Та нас-же таки мир. Одне туди, друге туди, по селу, поза селом, може хтось таки та знайде. А нумо, люде!.. Треба-ж якось.
З гурту хтось крикнув:
— А цитьте.
Зашуміли:
— Що таке? Що таке?
Нетерплячі голоси:
— Та ось цитьте — он щось гукає.
Всі змовкли:
Через майдан стояла економична брама. За штахетом було видно під глухою вільши-
