Піп їй услід, із глумом:
— Іди, іди, жалійся! Я за тебе ось ще не так візьмуся. Десь так тинялася в ката по балаганах, прийшла до церкви бешкет заводити. Бачили таке? Артистка…
Люде чуманіли…
Раптово в бабинці між жінками одна кинулась, як зо сну, зірвалась із місця, побігла з церкви навздогін, мало не з ніг валяючи людей. Пішло по церкві:
— Мати…
Стояв трівожний настрій. Додому люде не розходилися: зібралися на цвинтарі, хвилювалися, гули.
До гурту підходив отець Василь стурбований, винуватий, з робленим суворим виглядом:
— Бачите, як ви своїх дітей навчаєте? Бачите, до чого доводить своя воля?
Із натовпу обізвався стриманий голос:
— Так то так, батюшко, коли-ж і вам чинити так, як ви зробили, не годиться.
За ним другий, жіночий:
— Отак опаскудити, обплювати дівчину, та ще принародньо в церкві. А спитати-б, защо? Мало ще залили сала за шкуру?
Далі одно по одному загули з громади инші голоси, кидаючи виважені й стримані слова мужицького, грубого, та гарячого доймаючого жалю:
— Ну нехай-би вона й справді там провинилася, то й що-ж: зразу йому камінь на шию, та як щеня — у воду?
З другого боку:
