дівано з голосіння переходить у лірику і з болота долітає:
Чого вода каламутна
Чи не хвиля збила?..
Тетянина улюблена пісня…
— Тума-б тебе взяла!.. він! — стиха промовив Андрій і замовк… Тремтіло в грудях, ніби звідтіля, з яру, бив хтось у дріт. Було чудно і дивно. Образ дівчини, з тими дивними очима, сплинув як живий над болотом, в імлі нічного туману, таємничий і смутний…
Стояли, як поніміли, поки пісня не замовкла.
— Чого вас там носить нечиста? сюди ідіть!
У відповідь радісний з темряви голос:
— Голубчики ви мої, братіки, де я?
— Беріться сюди — побачите.
— Не знаю куди — кругом болото.
— Прямуйте на голос.
Стало чути, як щось почало бовтатися в калюжинах… плющати і зрештою перед очима стовпом стала якась тінь…
— Либонь це школа? Яким-же це чином?.. Тут щось не так…
Мовчки беремо його за руки, витягуємо на ґанок, іде покірно, як дитина, ковзається п'яними ногами, зіскоса позирає на нас. Увели в кімнату… Плеснув руками Андрій: чоботи, одежа, лице, — все в Запорожця було вимащене в болото, викачане в реп'яхах, у колючках… Якась манія — не людина…
І коли-б не ті молоді очи, що тоскно сві-
