Молодий сільський учитель Антін Вова одягся в свій новенький костюмчик, глянув у маленьке дзеркальце, причесав свої патли-кучері й хотів йти з дому, далі сів коло столу й чогось загадався. Півроку, як учителює вже Вова, а й досі ще не познакомився з місцевою інтелігенцією, якої поблизу було не мало. Давно хотів і збірався він зробити це, та все чогось не виходило так.
Таку вже мав Вова вдачу: походе по своїй самотній кімнаті, помарить, подумає, що йому неодмінно пора вже зійтися з освіченими тутешніми людьми, навіть одягнеться, щоб зараз йти до доктора, а вийде на вулицю передумає та й поверне до урядника, або до сільського адвоката Муляра.
„Піти познакомитись! — дорогою виправдував він себе в думці: так то й познакомитися! Ну, як прийдеш до нього, а він: „что скажете?“ або: „чем могу служить?“ що йому сказати тоді? Та до того-ж може він на цей час що робить, або спочиває… Ні, нехай уже колись… якось… другим разом“.
Од урядника повернеться смутний, незадоволений, і знов довго ходить по своїй кім-
