наті, а то вийме свій зшиток-щоденник і стане вписувати в його свої смутні думи.
Тепер стояла справа так, що як-небудь викрутитись, щоб утекти зустрічи з інтелігенцією, Вові не можна було: сьогодні в народній чайній одбудеться перша народня читанка, і всі місцеві освічені люде мають там бути; він, Вова, повинен теж піти туди, бо він-же — народній учитель. Навіть піп сьогодні стидив його, що таке діло робиться без участи сільського вчителя: він-же обіцяв і познакомити Вову з учасниками просвітнього гуртка.
Хоч була вже година йти, та Вові чогось хотілося ще посидіти у своїй хаті коло маленької лямпочки та помарити як то воно все вийде, що він буде казати, що йому скажуть.
Рука його по звичці витягла з купи книжок вірного товариша-щоденника, з яким Вова привик завсіди радитися та розмовляти в самоті. Механично перегортає листки, перебігає очима засіяні дрібним писанням сторінки.
„ … Читаю у вільні часи, що попадеться під руку, а все не те, — стоїть в одному місці: душа жива — живого слова бажає, та де-ж його почуєш? До того гуртка, що я познакомився, щось не лежить моє серце: горілка, карти, п'яне важке життя, брудні розмови, непристойні анекдоти, нападки на мужика-гадюку… Що я маю спільного з ними — я, молодий, жадаючий просвіти, всього прекрасного і чесного в житті?
Слухаєш иноді, як після чарки стануть вони розкривати один другому свої думки та виявляти темні свої діла — мороз ходе за спи-
