шуму-бору квилять десь голі пташенята, що бурею викинуло з гнізда.
В хаті у Максима Чичуйка — як у вінку.
Стіни білі, долівка жовта, од рушників стоїть рожева темрява. Тихо в хаті.
В сухих квітках ритмично блимає перед иконами лямпадка, мов грає якусь веселу мелодію без гуку.
По запічках, по лавах поза рушниками, навіть на новому килимі, що застеляно стіл скрізь німі танцюри-тіні.
Трісне лямпадка, захвилює на всі боки полум'я — і пішли навприсядки, напідскоки, вихиляються, руками вимахують — усі разом, як одно.
На покуті горщики з кутею та узваром у сіно глибоко зарились, у мисці — свята вода з кропилом.
Стоїть густий дух од сіна та сухих васильків. Тепло. А на столі, на святковому килимі — горою пироги, ковбаси, риба, паляниці… Зверху кидає мрійний світ на їх лямпадка.
Спить на полу мати з дітьми, дрімає на печі Максим. Гуде хуртовина на дворі, трубить у каглу. Чогось Максима непокоїть: раз-по-раз крізь дрімоту турботно здрігається в його у грудях. Ох, ця буря!…
Хоче щось пригадати — сон мов хвилею кудись односить.
Зітхнув на всі груди, легенько щось там здрігнуло і вже з грудей пустив дух, рівно, спокійно.
