На краю спустошеного села, сплюндрованого і безлюдного, стоїть мініатюрна церковця, без хреста і без дзвонів.
Стоїть, як безпорадна хазяйка на руйновищі свого господарства. На цвинтарі цвітуть старі тінясті липи. Тихо, без вітру палає липнева спека, горить ясною пожежою. Душно й ясно, як у золотій кузні. Зелений лист на дереві, як викований з металу, яскриться золотим пилом. Здається розпалений, гарячий. Зелений низ рясно встелений чорними тінями, ніби перегорілим на попіл листям і вітами, що непомітно опадають з верхів. Густо й багато їх нападало мабуть давно горить золота пожежа.
Під липами й кленами, коло потрухлого й мальованого штахету, на свіжому сіні злагоджені із шинелів та бурок постелі. Стомлені офицери з блаженними осмішками мучеників нашвидку розшнурувались од амуниції, радісно гомоніли і, падаючи на постіль, відразу замовкали, ніби поринувши в глибінь.
Один чорний, як засмажений пеньок, з найчорніщими великими очима, з яких визирав іще не вивіяний волохатий острах, лагодився
