видно вже ракет? Стукнуло в грудях: тут щось не так, щось там зчинилося, щось має трапиться!… — і чогось вільніше зітхнулось.
Схопився і побіг в окопи.
Не видно дозорців на пунктах.
Так, щось трапилось, — подумав; одлягло од серця. Тільки тремтять ноги.
Насилу наглядів одного, стоїть не в окопах, стовпом стоїть на бруствері, уп'явшись кудись очима.
— Що там зчинилося? — з трівогою питаю його.
Вартовий не зразу, з жалем одірвав прикований до чогось погляд і повернув до мене таємниче, радісне лице.
— Ідуть… мириться ідуть!.. — тихо й довірчиво повідав він ме ні, заблищавши в тіні гарячими очима, і знову швидко повернувся.
— Та де-ж, де? — нетерпляче сіпаю його за полу.
— Ось уже, ось, на галявині, — показав він рукою.
Спершу я нічого не помітив на знакомитій галявині, тільки здавалось, ніби там занадто багато вже кущів росте. Але тіні од них чогось дуже чітні й одноманітні.
Приглядаюсь пильніше і в грудях похололо; вся рота стояла непорушно, як заворожена, за колючою загородою. Навпроти їх, коло ворожих загород, товпився великий гурт таких-же тіней.
Не пригадаю тепер, як вискочив із окопів, як опинився між людьми своєї роти. Пам'ятаю тільки, що я там нікого не сполохав, не зди-
