Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/322

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Радісно затремтіло в грудях: так оце він такий, ворог!..

Так хвилювало в грудях колись в дитячі часи, коли, бувало, в переодягненій марі, що лякає незнайомою страхітньою машкарою, по голосу впізнаєш свого-ж рідного брата.

Засяяли на промінні простоволосі, русі голови й вороги сплелися в обіймах.

Мить тремтіли всі, як в пропасниці: це-ж давній закон ламається, це-ж чиниться чорна зрада, прокляттям запечатана, огнем і залізом заказана!

Але тут-же маяла біла правда, а за нею з темряви віків прилинув невиразний Привид.

— Я з вами, маловіри! — забреніло у кожного в душі.

І рванули якісь кайдани, кинули до ніг.

— Ура-а-а! — вирвався пекучий радісний крик.

— Віват! — гострим огнем оддалося по той бік.

Гордо й побідно маяла біла корогов: яснозоряний янгол злетів сюди, в мертву пустиню і пізньої ночи сурмив у срібні сурми — вставайте, мертві, воскресла правда, воскресла радість…

І мерці оживали: засяялі їх очи, розкувалася мова і залупав в скам'янілому царстві радісний, вільний гомін людського життя. І кругом діялось диво: чорна сутінь, де висів жах, як од світу блискавки шугнула кудись за обрії і щезла без сліду, і ніч оджила, мов окропила її живою водою. Ожив місяць, оздоровів, ожили дерева, кущі, тіні. Видно кожний листочок, кожну тінь тоненької билини. Під тканкою із