Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/340

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


 
 
ПРО ЖИДКА МАРЧИКА,
БІДНОГО КРАВЧИКА.

Нещодавно було цеє… Вечірнє небо заквітчалось весняними хмарками, мов гірляндами з зеленого барвінку. Сплинув поміж хмари блискучий місяць, і ніби з води виринули у невеличкому місті білі будови того жидівського кварталу, що в темряві здавався таким сумотним та злиденним.

Аж ось упали на трухляві дахи яток та крамниць оксамитові тіні, сипнув хтось жмені рожевого бляску в сумовиті шибки ветхих віконець, золотом нашвидку побризкав смітники — і увесь бруд жебрацького кварталу згорів, здавалось, на потайному огні.

Занедбаний квартал засяяв, оновлений… На будинках і коло будинків скрізь по улицях міста цвіли в місячному бляску повні глибокої думки суворо-таємничі велетні квітки — переможні, огнево-червоні прапори. Мов після бурі, після грози, що свіжим дощем зросила ці темно-червоні троянди, віяло од їх у місті легким і радісним духом. Подихом волі й братерства. Гомоном м'яким і вільним, як шуми весняної повіді, не вважаючи на вечірній час, грало й гуло все місто. Зблизьку і здалеку, з