якої наслухався колись на ярмарку од селюків:
Та було-б тобі горілки не пити…
Та було-б тобі нас трьох не любити…
— Ой ти, шарлатан! За які-ж гроші ти напився? — сміялася Лія.
Далі перестала сміятися й промовила серйозно:
— Ну, годі, Авруме, скажи краще, де був — на мітингу?
— Був на мітингу, говорив промову, і всі кричали, і в долоні ляскали: браво, біс, Аврум Марчик! — похвастався Аврум.
— Ти говорив промову? — неймовірно й іронично перепитала Лія: — про віщо-ж ти міг говорити?
— Я розказав тільки одну маленьку казочку.
— Яку казочку? про віщо?
— Ось я тобі зараз розкажу, — і Аврум сів поруч.
Весело насвистуючи щось собі під ніс, мимо проходив велетень Косенко, гуляка-коваль. Аврум завжди чогось боявся його, тепер сміливо і розвязно обізвався до його:
— Добривечір, товаришу!
Велетень, пригнувшись, став приглядатись до Аврума.
— А-а! Аврум Марчик, бідний кравчик! — засміявся він і весело додав:
— Здоров, здоров, товаришу!
— Ну, що чуєш? — просвітлівши промовив до Лії Аврум, коли висока постать посвистуючи як і перше зникла в тінях: „товариш!“
