…Гу-гу! — трубить над ним вітер, бляхою гримить… Гу-гу!… А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем його поливають. А кругом його — смітник, кругом — бур'яни сухі свистять, кругом дереза.
І вікна биті в йому, перебиті, і дах латаний, перелатаний, і сам він увесь такий закурений, обідраний, сумний…
— Гу-у! — вітер над ним…
Та — шелесь! бур'янами, — та брязь! вікнами, та — гур-гур! трухлими дверима. „Одчиняй!“ — „А чого тобі, губатий?“ — „Мчу із поля мале покотиполе… одчиняй!“
Курява, темрява, дим…
В їдальні коло дверей — натовп: діти, завідующа, якась чужа людина в окулярах — чоловік. Змокріла стіна полупана; коло стіни стоять двійко дівчаток, зубами од холоду бренять — голісінькі! Чоловік і завідующа люто змагаються, махають руками, кидають один одному у вічі папірець. Діти слідкують — уважні, зацікавлені.
