куни! Не вспієш на світ показатися, як уже каміння летить тобі в голову! Куди ви тягнете мене? По якому праву? Знать я нічого не хочу! Я не хочу в чулан! Світу давайте! Світу! Повітря!..“
Ляснули двері чулану, загримів залізний засов, і голос протестанта потонув за дверима в глибині підвалу…
Слухайте-ж, що казали після того люде:
Увесь жидівський квартал був кругом оточений і відданий огню. Хто намагався вирватися із полум'я і прорватися через лаву, той натикався на багнети. Нелюдські крики і стогони залунали з оточеного кварталу, та незабаром бурею заревла кріваво-чорна пожежа, здійнялися під небо хмари чорного диму і все було покрите і заглушене.
Погинуло все, що було там живеє.
Загинув там, казали, і Аврум кравчик. Загинув сам, загинула його сім'я і осталася недоказаною його казка.
На тому місці, де стояв той квартал, чорніє тепер сумна пожарина, серед ясного дня тьмарить світ…
А ночами там вітер гуде по руїні, попіл роздуває, співає:
Жив собі жидок Марчик,
Бідний кравчик…
