Сіпають за поли, за руки:
— Та ви-ж подивіться, який він марний, ось яке на йому шмаття! Гляньте!
Повертали хлопця на всі боки, демонстрували його лахміття.
Заплющила очи, одвернула голову:
— Не чую нічого й не бачу! — Проте, пильне її око щось загляділо:
Зразу:
— А ну, стій! — Мовчки, поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати.
Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле марне тіло було порване, подряпане, скривавлене, — живого не було на йому місця.
Крутнулась, як вихор помчала в свою кімнату, грюкнула дверима, аж по всіх вікнах злісно брязнули биті шибки.
Стало тихо…
Десь іздалека мерехтить, догораючи, камін. Коло дверей завідующої — гурт. Один щільно припав щокою до дверей, зазирає в щілинку. Всі дух затаїли — ждуть. Швидко одвів од дверей голову, очи блищять, радісний. Стиха:
— Не журися, Мишко, діло, здається, буде: реве!
Всі нишком:
— Реве?
— Так реве, так реве, аж захлинається! Аж ніс їй почервонів! Витре носа хусточкою, та й знову!
