Дивиться на дітей, віри не діймає: чогось поблискують трівожно очи.
— Хм…
Далі рішуче:
— А на, лиш, каганця, посвіти мені.
Нагнулась до одного ліжка, до другого. Далі повертає суворе лице до дітей:
— Сором! А оце що лежить під ліжком? Візьми щітку, зараз мені вижени!
Змовкли. До чергового:
— Ну, кому я кажу?
Черговий не взяв щітки, нагнувся до ліжка, смутно:
— Вилазь, Мишко, засипались…
З-під ліжка висувалась біляста, нестрижена голова, червоне од напруги лице.
Параска Калістратовна плеснула в долоні, одступила:
— Що це?! Це вже нового знайшли!
Зразу, як по команді, оточили її з усіх боків: резонери, жалібниці, філософи:
— Параско Калістратовно! Параско Каліст… Це не простий хлопець! Це найкращий за нас усіх! Роботящий, слухняний…
І далі з жаром:
— Це буде Мацарта! Мацарта!
Дивиться:
— Яка Мацарта?
— Артист, музика… Як би почули, як співає! Як грає!.. Ми його як-небудь… долі…
Затулила уши, кричить:
— І слухать не хочу! Мене під суд! Мене в чеку за цеє! Ми тут кубло зарази розведемо! Мене живцем з'їдять за це!
