Цю сторінку схвалено
Актьори товклися по маленькій сцені, як коні в топчаку, кректали, потіли, сопли.
Авдиторія німа була, як скеля, серйозна, уважна. Дивились пильно, гостро, ніби бачили там крізь мутне скло, мутне, завожене й брудне, якийсь далекий, чарівний промінь.
Ні однієї посмішки, ні одного незадоволеного обличчя. Наморщені чола, витягнуті шиї, часом аж ошкирені зуби і очи… Жадібні, гарячі… і молоді ясні, і вицвілі, безцвітні… в усіх їх світилося одно: голод… жорстокий, звірячий голод, що трощить, не розбіраючи ні кісток, ані пір'я.
А зверху тисячами ласкавих очей дивилось на їх темне, серпневе небо, і шугали над ними золоті метеори, мов у горидуба граючи.
