Дівчата швидко вхопились за руки, мов грали в кота і в миші — не пускали.
Тоді Оксана нашвидку закинула за плечи стрічки і вийшла на середину, вклонилась директорові і стала… Зашарілась, як дорогий лихтар.
Дивиться на неї директор, і помалу-помалу смутком зайнялися його очи: тільки й промовив:
— Ось воно яке зародилося зілля!
Тихо-тихо стало.
Дівчата, каменотеси, бурсаки — всі стояли, очей не одводили. Стеребившись на ослін, дививсь через голови бурсаків служник Яківець — маленький, як Закхей — розкрив рота, завмер. А коло дверей, схилившись на одвірок, оком знавця жіночої краси, пильно дивилась на дівчину семинарська куховарка, чорнобрива молодиця, ота азартна на любощі і палка на вдачу Мелася. Палаючи, дивилась, не маючи в собі сили погасити того жалю, що комусь, а не їй отака краса судилася.
Назвіть Мошко, сивий, бородатий Мошко, що запечалений з ранку до ночи, заклопотаний, що завжди в борошні, в олії, завжди з засмальцьованими рахунками в драних кешенях — і він забув на хвилинку про його вкрадений магазин і тягнув уперед через чиїсь плечи свою апостольську бороду, ніяково посміхаючись.
Навіть у його десь там між старим дрантям і мотлохом вишукались і випливали на старі низькозорі очи двоє дорогих сумовитих самоцвітів…
