Яків мовчки здвигнув плечем: не знаю, мовляв.
Усю лекцію раз-у-раз кидали хлопці зацікавлені погляди на нову товаришку і нетерпляче дожидали переміни. Тільки вспів учитель по дзвінку вийти за двері, її одразу обступили. Дівчина немов готувалася до цього; сама вийшла на середину класа, вирівнялася і збіралася одповідати на всякі запитання. Хлопці не забарились довідатися, хто така вона, хто її батько, де живе, де була перше. Виявилося, що звуть її Галею, що батько її жив перше в городі, а тепер перейшов сюди за начальника станції. Одні з хлопців розпитували, другі критично оглядали її сукенку, маленькі з шнурочками черевики, а де-які під лавою робили вже ревизію її книжкам та паперам. Дівчина виявилась сміливою, поволі одповідала, сама де-що розпитувала й спокійно жувала яблуко. Загальна прихильність була вже на її стороні. Тільки один Макар скептично ставився до нової школярки. Він у розмову не втручався, сидів мовчки, їв сало з хлібом, раз за разом поглядав на неї прищуреними, насмішкуватими очима.
— Оце так бедеда! — кинув він у хвилину мовчання. Всі засміялись.
„Бедеда“ мовчки повернулася до Макара, очи її блиснули жартливим огником, і несподівано для всіх з її руки полетів качан з яблука прямісінько в лоб Макарові.
Кругом голосно зареготалися.
— А що, Макаре, впіймав? — почулися голоси.
— Це бідова! Це тобі не Люба!
53
