— І я є! — обзивається, підвівшись з місця, веселий та жвавий Сивенко; йому бажається, щоб і до його промовив учитель слово.
— Бачу, бачу, — осміхається вчитель, — що-ж, нікому ще не розтяпав голови?
Вдоволений Сивенко зажмурює очи, сміється і з розмаху сідає на місце.
Розмова між учителем та школярами тиха, лагідна; відносини щирі, і трудно згодитися, що колись, у середині року, не раз буде вчитель, почервонівши до ушей, тупати ногами, кричати аж охрипне, викрикувати грубі слова. Не зчулися школярі, коли вдарив дзвоник, — хотілося ще сидіти.
На другу лекцію разом з учителем увійшла в клас, зразу звернувши на себе загальну увагу, дівчинка-панночка, в блакитному платтячку, з темною, густою, підрізаною косою, перевитою червоною, як жар, стрічкою. Всі школярі скинули на неї зацікавлені очи. Дівчинка темними жвавими очима оглянула клас і стала ближче до вчителя.
— Не боюся! — немов казав її сміливий вигляд.
— Оце вам нова учениця — глядіть не обижайте! — звернувся учитель до школярів. Потім показав дівчині місце в п'ятій групі на першій лавці. Дівчина сіла рядом з другими ученицями; цілу лекцію просиділа, не зворухнувшись з місця.
Макар легенько ліктем штовхнув свого сусіда Якова і, кинувши бровами на нову школярку, тихо промовив:
— Яка синиця… що воно таке?
