Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

з зацікавленими терновими очима. Навіть тоді, коли хлопці підіймали бучу, Галя виявляла охоту взяти найближчу участь у ній, і тільки звірившись, що це для неї не дуже зручно, одходила, легенько зітхнувши, осторонь.

Одного дня якось дівчата зайняли собі куточок шкільного подвір'я й там затіяли свою гулянку, коло їх терлося скілько душ школярів. Хлопці, не приймаючи участи в дівчачій гульні, сиділи недалеко од їх і, критикуючи, назирали за ними.

Особливо видавався між хлопцями Павлушка Янович, — чистенько зодягнене, випещене, ледаче й капосне хлоп'я.

Він кидав на дівчат груддям, хватався за подоли одежі, кривив їх, висунувши язика. Коли пробігала мимо його Галя, Павлушка, улучивши мент, скоро висунув назустріч їй ногу. Галя перечепилася й з розгону впала лицем на сухий горбочок. З носа пішла кров і залила лице. Збіглися школярі. Галя помалу встала, скривилась, навіть хотіла заплакати, далі вийняла хусточку й стала витирати кров. Павлушка стояв осторонь і дурнувато осміхався.

— Іди, дурна, пожалійся вчителеві! йди! хіба ж то играшки? — радили Галю школярі. Всі визнавали, що вона тепер має право донести на Павлушку. Галя, втершись, мовчки вихватила з рук у найближчого школяра бузкову лозинку й кинулася зразу до Павлушки. Той, насунувши козирок, подався навтьоки. Та Галя бігала добре — настигла скоро, і стала стьобати його по шиї, по спиці, шо ушах. Павлушка зразу тонко заскиглив. Між хлопцями піднявся дзвінкий регіт.

56