очи. Грицько сміливо глянув на його, немов хотів сказати:
— Ну от і стою між панами, і нікого не боюся! Думаєш, по шиї даси? — дудки, брат — права не маєш!
Офиціянт ще скілька разів мимоходом гостро зирнув на його, потім прийняв бадужий, діловитий вигляд.
„Мало тут усякої наволочі буває“!.. — здавалося, казали його прищурені очи.
То ж бо то і є! — подумав Грицько і заспокоївся.
Потім трохи постояв, пом'якшав і, маючи на увазі офиціянта, подумав:
„Ну, Бог з тобою — я вже і піду собі… ти думаєш, що мені так уже хотілося сюди зайти? — це я тільки так, щоб ти знав, що я тебе не боюся“.
Вийшов з вокзалу й пішов по дорозі в село. Під ногами скрипів сніг, у темному небі висипали зорі, наїзжена дорога виблискувала синіми огнями. З боку, за ріжком станціонного двору, дзвеніли веселі дівчачі голоси. Грицько прислухався. „Здається — циганка там“, — подумав він. Постояв трохи й звернув за ріг.
З горки на санчятах спускалася Галя ще з якоюсь дівчиною, певне наймичкою.
Грицько підійшов і поздоровкався.
— Здрастуйте, Музиченко! — впізнала його Галя, — а ми спускаємося… ходіть і ви до нас!
Грицько став, не наважуючись підійти ближче.
— А слухайте пак — чи вийшла у вас задача? — спитала Галя.
— Зразу вийшла. Пустяк — не задача! —
65
