другої й не буде! — категорично одрубав Яків, — наша, козацька книжка!
— Та вона, либонь, і написана по нашому, по козацькому! — промовив хтось, прочитавши через плече кілька рядків.
— Це Катерина!.. ой ловка-ж, ловка! — зашуміли деякі.
— Цить! — скомандував Макар. — Хто знає — наперед не кажи! З комина зняли лямпу й поставили посеред черені. Спершись на лікті, Грицько почав читати. Кругом його збилися в білих сорочках хлопці. По стінах, на стелі й на комині розкидались патлаті тіні. Все замовкло, тільки струмочком буркотав рівний Грицьків голос та знизу під піччю розспівався цвіркун.
Що далі читав Грицько, ставало все тихіше й тихіше. Тільки чиєсь дихання розгорялося й палило зблизьку, як полум'ям, Грицькові щоку та з другого боку стукало у когось під полотняною сорочкою серце. Щось почало чмихати і сопти.
Візьми, боже, мою душу,
А ти, вода — тіло…
Шубовсть в воду… по-під льдом
Геть загуркотіло, —
дочитував Грицько поему. Піхтір швидко одвернувся в куток, уткнувся в якесь ганчір'я головою й заревів на всю піч. В всіх очи потьмарились, у деяких бреніли сльози. Читання припинилось. Кинулись до Піхтіра, сміялися стиха.
— Чого ревеш, дурний Піхтіряко, — казали йому, зводячи його голову, — бач, який він у нас тонкослізний!
79
